Про теорію розбитих вікон я почула за незвичних обставин. Спочатку це було приголомшливим відкриттям. На початку 2000-х я була в престурі на Чорнобильській АЕС. Прип’ять. Колись молоде перспективне заможне місто (на момент аварії йому всього 16 років) було містом радості й добробуту, а після аварії стало містом-примарою. Екскурсія Прип’яттю справила на мене гнітюче враження. Очам відкрилися обдерті будинки, випотрошені вщент квартири, розчахнуті під’їзди… Понівечене, мертве місто дивилося на світ тисячами вибитих шибок… Вітчизняних мародерів не лякав навіть моторошний вилупкуватий жовто-червоний знак «Обережно: радіація!». Через порушення правил на заборону в’їзду на територію ЧАЕС, а тим більше вивозу будь-яких речей з небезпечної зони, здійснювалася злочинна діяльність. Нездатність чи неспроможність влади тримати порядок спричинила витік значної кількості радіоактивно забруднених речей за межі зони відчуження. Один із колег кинув тоді цікаву фразу: «На прикладі цієї трагедії можна дослід- жувати теорію розбитих вікон».
Незабаром у науковій бібліотеці я знайшла відповідь на запитання, яке засіло в моїй пам’яті. Автори теорії розбитих вікон американці — науковець Джеймс Квінн Вілсон та криміналіст Джордж Келлінґ. У 1982 році вони сформулювали теорію, з якої витікало наступне: якщо хтось розбив скло в залишеному без догляду будинку і ніхто не вставив нове, то незабаром жодного цілого вікна в цьому будинку не залишиться, а потім почнеться мародерство.
З того часу я періодично повертаюся до цієї теорії, неодноразово експериментально її підтверджую. Наприклад, у нашому лісі влаштують смітник на тому місці, де вже хтось перший викинув сміття, або безхатьки полізуть у занедбані підвали. Все просто: явні ознаки безладдя і недотримання людьми прийнятих норм поведінки провокують оточення теж забути правила. Небайдужість до таких проявів дає точкові епізодичні
результати, але масштаби її мізерні: потрібна системна робота.
Наведу, мабуть, найяскравіший приклад теорії розбитих вікон — 90-ті роки минулого століття. За короткий період було знищено й розграбовано потужну економіку нашої країни до останнього цвяха: заводи, фабрики, колгоспи радгоспи, санаторії, дитячі садочки, клуби, військові частини… Хто все це робив? Хто винен? Теорія знайшла своє широке практичне застосування.
Результат незабарився — сьогодні маємо жорстоку війну, від якої вже понад дев’ять років потерпають українці, українські міста і села. Чого добива ються рашисти своїми постійними бомбардуваннями, обстрілами мирних кварталів та цивільної інфраструктури? Вони хочуть безладу, хаосу, паніки, руйнації фізичної і духовної. Натомість ми з усіх сил тримаємо оборону, порядок там, де це можливо. Вже у перші дні повномасштабного вторгнення вражала громадянська стійкість харків’ян, які під обстрілами прибирали, чистили вулиці свого міста, заклеювали вікна, працівники комунальних служб тримали порядок і дисципліну, щоб місто не потонуло в руїнах…
Сьогодні ми є свідками зворушливих історій, коли біля зруйнованого житла люди висаджують квіти. Це є та сама теорія розбитих вікон в дії, яка є абсолютним запереченням іншої теорії — популярної сьогодні — синдрому відкладеного життя. (Будемо жити після війни, будемо прибирати після війни і шиби у вікна ставитимемо після війни). Людина думає, що колись у її житті настане ідеальний момент, щоб почати жити так, як вона цього хоче. Зокрема, це стосується тих земляків, які нині за кордоном. Не у всіх є потреба там перебувати, поневірятися по чужих кутках. Якщо з вами немає дітей, якщо ви спроможні фізично потрібно знайти сили вийти з цього стану анабіозу.
Україна чекає! Не відкладайте життя на потім. Будьте там, де ви потрібні. Для нашого суспільства знати й розуміти принцип теорії розбитих вікон дуже важливо, бо ця теорія про збереження і захист СВОГО. На мою думку, у цей тривожний і відповідальний для країни час про теорію розбитих вікон потрібно говорити в повний голос. Ця теорія доступна й зрозуміла. Вона стосується буквально всіх сфер суспільного життя: від рішень політиків до дій поліціянтів, від допомоги волонтерів до праці двірників. Вона працює на рівні села, міста, на рівні цілої держави.
Дітям у дитячих садочках, школах на простих прикладах слід пояснювати принцип відповідального ставлення до колективного майна, до порядку,
зрештою до збереження вікон цілими. Це стосується чистих під’їздів, стін, неушкоджених ліфтів, підметених дворів і висаджених клумб. Не треба соромитися зробити зауваження тому, хто кинув папірець поза сміттєвий бачки викинув сміття на узбіччі. Простозапитати, чи чула ця людина про теорію розбитих вікон?
Тамара МАРКЕЛОВА