З подружжям Наталією Калиновською та Арамом Саргсяном я познайомилася в Умані на туристично-економічному форумі. З того часу мене не полишала надія побувати в їхньому Центрі нутриціології, що в селі Ходосівка неподалік Києва.
І ось ми з колегою на подвір’ї, де нас зустрічають господарі в українських строях. Роздивляємося пам’ятник зерну, а з будинку долинають аромати конопляної кави й стародавніх спецій. Але спочатку потрапляємо в музей. Тут зібрано багато речей, що ідентифікують нас як українців. Це знаряддя праці, вишиті рушники, колекція строїв із конопляного полотна. Наталя ж, ніби чаклунка, продовжує занурювати нас у старовину.
Ще в юності Наталя Калиновська вирішила, що не їстиме хліб. Але ж його потрібно було чимось заміняти, бо як сама жартує, поїти смачно вона любить. Але хотілося ще й корисного. І тоді Наталія вдалася до вивчення нашої кулінарної історії.
«Я почала цікавитися, що споживали наші прадіди до того, як нам завезли картоплю, каву, помідори, чай. До рук мені потрапила праця Дмитра Яворницького, вченого, який досліджував життя козаків. І як з’ясувалося, наші славні пращури віддавали перевагу злаковим культурам, при цьому робили з них безліч смачних та поживних страв. Ми маємо знати, що Україна єдина у світі, що має такий величезний різновид зернових», – розповідає господиня.
Варто зауважити, що Наталія уже відтворила 60 рецептів приготування стародавньої української кухні. І однією з таких були злакові киселі.
А тим часом її чоловік Арам уже наливає нам запарену в термосі дуже апетитну на вигляд рідину. Зернята йдуть в іншу тарілку. Отак легким помахом руки на столі опиняються одразу дві страви: суп і каша. Щоправда, перш ніж їсти, ми приправили їх конопляними сіллю та олійкою, додали трішки інших приправ і – вуаля. Смакота!
Але найголовніше, зауважує, пані Наталія, що це ще й корисно, а приготування забирає мінімум часу, що в сучасних реаліях дуже важливо. При цьому господиня додає, що робити це варто з цільних злаків, у яких є так званий зародок, а не з вихолощеного плющеного зерна.
Здоров’я дітей — здоров’я нації.
Щоб отримати корисні злаки, подружжя співпрацює з вітчизняними інститутами насінництва. Там закуповують найкращі зразки й спільно з фермерами вирощують. Наталя розповідає, що готувати злакові киселі можна з вівса, жита, ячменю, ярої пшениці. Загалом, каже, за козаччини було 30 видів киселів. А ще наші пращури активно споживали рибу; її тоді було понад 16 видів. З олій перевагу надавали гірчичній, на ній добре смажити, бо витримує температуру 250 градусів; по-друге, це природний консервант. Нею козаки обмащували рибу, коли вирушали в походи. Її також додавали в хліб. Це саме робить і Наталія. А конопляна олія, каже господиня, дуже гарно зберігає нирки, бо виводить сіль з організму. Все це тепер представлено в садибі-музеї подружжя. Звісно, всі страви вам за одне відвідування не подужати, але сировину можна придбати та зробити вдома. Ми ж не стали зволікати й приготували хлібці з цільнозернового борошна. До речі, Наталії знадобилося 5 років, аби відтворити цей стародавній козацький рецепт, хоча він простий: борошно, вода або сироватка і трішки олії. Жодних дріжджів чи розпушувачів.
За цікавою розмовою ми тим часом смакуємо вівсяний квас, адже як каже Наталія, овес стояв у лінійці споживання українців на третьому місці після жита та ячменю. Та нас найбільше цікавить конопляна кава, аромат якої так привабив нас спочатку. Арам назвав її напоєм довгожителів, а Наталя додала, що конопляна кава дає тонус, енергію, але при цьому не збуджує нервову систему, бо не містить кофеїну. А ще вона багата на корисні жирні кислоти – Омега-3 та Омега-6, які впливають на розвиток розумової діяльності. До речі, перші соски немовлятам колись робили з конопель. Хай там як, а з молоком вона дуже смакує.
Ну і якщо коротко підсумувати нашу подорож, то це було не тільки смачно, ситно, корисно, а ще красиво й пізнавально. У цьому можете переконатися і ви.
Всі деталі знайдете за G-кодом.
Марина КРИВДА
Фото надані автором