Існує в історії України два величних імені, з якими пов’язане хрещення Руси і без яких цієї події ніколи не сталося б. Це князь Володимир Великий, названий у народі Красним Сонечком – онук княгині Ольги, син князя Святослава й «віщої діви» Малуші. І друге величне ім’я, яке мало прямий вплив на появу, як би пафосно це не звучало, нової Руси, якраз велика княгиня Ольга, яку ще називають співхрестителькою України. Її персона завжди викликала неоднозначні емоції як у людей, поруч з якими жила ця жінка, так і дослідників величних справ княгині. Перш за все це через її вміння чітко розмежовувати чорне від білого та інколи не бачити півтонів. Ця риса у багатьох випадках чи важливих доленосних рішеннях оберталася проти Ольги, але сповна відображала її характер, вбираючи його таємничою поволокою.
Знайомство у човні
Історія знайомства, шлюбу і любові княгині Ольги та Ігоря надзвичайно світла і щаслива. Познайомились вони, коли молодий князь під час полювання опинився на кручі біля лісової річки неподалік Пскова. Тут, у селі Вибути, в 890 році народилася Ольга. Густий ліс видався Ігорю знахідкою, адже ж дичини там стільки… Річкою в цей час плив невеликий човен. Князь гукнув човняра і наказав доправити його на інший берег. Розлігшись у човні, Ігор замилувався точними і вправними рухами весляра, а коли той повернувся, князь побачив, що це не юнак, а красива дівчина. Розпещений спадкоємець не звик гамувати власних бажань та пристрастей. І тут-таки вирішив потішитися з привабливою незнайомкою, висловивши їй свої думки про те одразу і досить прямо. Князь не звик, щоб йому відмовляли: молоді язичниці були вільної моралі та завжди вважали за честь вдовольняти молодого князя. А цього разу сталося інакше…
Ольга з холодним презирством у погляді глянула на розпусника і мовила: «Нащо, князь, задумав діло лихе непосильне? Згадай, що князеві як правителю та судді випадає бути лиш прикладом добрих справ для народу. Ти ж зараз наблизився до беззаконня. Та й так знай, що хай навіть я зараз тут одна і безсила супроти тебе, не здолати тобі мене. І води річки цієї стануть мені милішими, аніж сором з тобою».
Отримавши таку сувору відмову, княжич вперше в житті відчув, як набіг йому сором на щоки і вони запалали. Мовчки дістався берега, вибрався із човна і зник у лісі. Полювання того дня видалося невдалим: думки Ігоря були зайняті відмовою дівчини та й не міг він викинути з голови її світлого образу. Невдовзі у Києві влаштували оглядини – князь Олег, який доводився Ігореві дядьком, надумав одружити молодого гульвісу. Тоді й згадав князь незнайомку з північних лісів і розповів про неї дядькові. І через деякий час Олег привіз для нього сувору наречену з неблизьких країв.
Жорсткий характер княгині Ольги не кожен міг би вгадати за її миловидною ніжною зовнішністю. Саме за оту ніжність у сірих очах молодий княжич Ігор покохав її. Ольга була дуже красивою. Її обличчя здавалося вольовим, сильним та трохи суворим. Очі Ольга мала ясно-сірі, наче туман – з глибоким, завжди пильним поглядом. Княгиня була високою на зріст, стрункою, повногрудою, мала красиву тонку шию та прямі невеличкі жіночні плечі. Обличчя її трохи довгасте, вуста яскраві та повні, ніс прямий. Волосся – довге, русяве.
Носила лунниці та масивні намиста
І у перші роки заміжжя – ранньої юності, і у глибокій зрілості Ольга приділяла багато уваги власній зовнішності, любила розкіш – гарний та дорогий одяг, а крім усього, завжди, дбала, щоб слуги, які її оточували, також були бездоганно та дорого вбрані. Надзвичайно любила усілякі масивні намиста у кілька ниток. І було їх у неї безліч. Із сердоліку, благородного скла вишуканої огранки, зернистого золота та срібла.
Та найбільш модним серед жіноцтва того часу було якраз скляне намисто, яке мало сотні різновидів, кожен – з неповторним орнаментом, огранкою, формою та кольором. За типами воно могло бути різним: із темного скла зі складними «очками», із багатошарових скляних паличок, дуте намисто та, нарешті, багатогранники, які вирізали із застиглого твердого скла, наче з каменю. Носила Ольга також і металеві масивні обручі – гривні. Особливо цінними були білонові гривні (сплав міді та срібла). Дорогими шийними прикрасами того часу вважалися ланцюжки, нагрудні та поясні підвіски, більшість з яких мали символічне значення і виконували роль амулетів.
Невимовною була краса головних уборів княгині – корун або частіше повоїв. Саме пової повністю закривали волосся, кінці їх спускалися на спину, плечі та груди. Княгиня найчастіше носила такі покривала із тонкої шовкової тканини. Поверх повою зазвичай одягалася корона або кичка (зубчата чи візантійського типу). А зимовий варіант – шапка з хутряною широкою облямівкою. Коруну часто доповнювали золоті кільця, які кріпилися на скронях.
Завжди красива і вимоглива до власного стилю і зовнішності Ольга не забувала й про власне оточення. Вона змінила аскетичний та суворий побут воїнів варягів: знать почала носити парчу і шовк, прикрашати одяг золотом-сріблом, розважатися мисливством та грою у шахи.
Мирний воїн
Бездоганний смак, відчуття стилю княгині Ольги – то лише легкий штрих, викресаний з неповного спектра вогнів її характеру. Викресаний, аби осягнути повноту та яскравість цієї величної жінки та перш за все її вклад у появу абсолютно нової Руси, на яку інші держави згодом почали дивитися з подивом і повагою. Першим подібним дивом стали дипломатичні кроки княгині у стосунках з іншими державами, і у першу чергу, з братньою Візантією: Ольга першою показала, що із сусідами можна жити у дружбі та злагоді, а всі конфлікти вирішувати мирним шляхом. Першою княгиня спромоглася налагодити теплі стосунки з підданими та дбала про їх добробут. Ввела у державі окремі правила, за якими спробувала встановити між людьми закон і порядок. З тієї причини рішуче відкинула грубі та жорстокі язичницькі традиції та досить легко й природно перейшла до християнства. Однак, як Ольга не старалася, їй не вдалося виховати Святослава у християнських традиціях і зробити його продовжувачем своїх справ. Увесь її досвід та добрі діла згодом перейняв онук Володимир.
За часів правління Ольги народ мав унікальну можливість сприймати, наслідувати, вивчати та переймати кращі зразки візантійської культури, літератури та мистецтва. Сама Ольга завжди надзвичайно любила читати візантійські християнські книги ще до того, як у 955 році таємно прийняла християнство у Києві, а згодом отримала благословення патріарха у Константинопольській Софії.
Вперше з офіційним візитом у Константинополі – у Магнаврському залі імператорського палацу – Ольгу приймали у вересні 955 року. Її приїзд був справжньою дивовижною подією для багатьох послів і підданих, які бачили зустріч Ольги та імператора Костянтина VII Багрянородного. А все через те, що Ольгу було звільнено від багатьох обов’язкових правил етикету при зустрічі з імператором: потрійного поклону та поцілунку руки. Її гордовитість і шляхетна зовнішність надзвичайно подивувала візантійський двір, і після від’їзду невдовзі навіть пішов поголос, що Ольга-русинка досить гонорова і свавільна. Княгиня ж на те не зважала зовсім. Тієї осені під час візиту до Константинополя вона переймалася єдиним: як прилучити Русь до християнства і вела з імператором переговори лише з цього приводу. Того разу Костянтин відмовив Ользі у цій благородній справі, оскільки князь Святослав залишався язичником. Мине трохи часу і у 988 році Київську Русь охрестить онук Ольги князь Володимир.
Тетяна ЗЕМЛЯКОВА