Тема Голодомору вічним болем і вічною пам’яттю озиватиметься в серцях небайдужих людей. Про причини і наслідки цього жахливого анти людського явища в Україні опубліковано понад 10 тис. праць, щоденників, листів, спогадів тощо. Цей матеріал журналісти «Жінка» побачили у новинній стрічці Facebook: італійське телебачення на телеканалі «Історія» демонструє документальний фільм «Забутий Голодомор». Ведуча Сімонетта Ґвідотті розказує про Голодомор 1932/33 років в Україні.
«В Україні, на початку 30-х чоловіки, жінки, але найголовніше дуже, дуже багато дітей вмирали замордовані голодом. Приблизно 10 000 000 жертв. За наказом Сталіна – забрати все: насіння, зерно, всякі продукти, худобу…
Голод продовжує винищувати населення так масово, що насправді є дуже дивним те, чому світ залишається таким байдужим до цієї невиданої епідемії голоду, яка без всякого сумніву була організованою з метою покарати селян.
31 травня 1933 року італійський консул в Харкові Серджіо Граденіго відправляє до посольства Італії в Москві тривожний звіт про те, що відбувається в Україні та інших радянських республіках, – лист, який залишається одним з небагатьох документів, що свідчать про масштабне вражаюче винищення людей за всю історію Європи у 20-му столітті після Голокосту.
Голодомор – це в буквальному сенсі означає – довести до голодної смерті якнайменше семи мільйонів «куркулів» – малих землевласників, геноцид зі сторони Сталіна, про який не знав не тільки Захід, а й населення колишнього СССР не знало майже нічого аж до 1991 року, коли разом з «гласностью» трохи привідкрили архіви УРСР. Навіть нині про це не знають в тій же ж Росії і на Заході. Мало хто бачив ці знімки дитячих скелетиків з розпухлими животиками, з трупами людей на узбіччях доріг, з возами для збору трупів.
Найстрашніший штучний голод, бо викликаний людиною, розбушувався взимку 1932/весною 1933 р. після того, як влада більшовиків вирішила зробити сільське господарство повністю державною власністю, що передбачало колективізацію всіх земель і худоби. А це означало, що влада вимагала віддавати свою землю, худобу та врожаї до колгоспів. Але селяни не хотіли! Після революції вони стали власниками малих земельних ділянок і для них ота колективізація означала – повернутися в кріпацтво, коли все віддавали цареві!
Починаються повстання та бойкот! «Куркулі» воліють вирізати худобу, в деяких випадках навіть знищити врожай, аніж віддати його «народним» комісарам. Жорстока реакція Москви не забарилася: Український націоналізм–- це велика загроза! І Москва вирішила переламати хребет селянському класу. Хто не підлаштовується під совєтів, той буде відправлений «з» чи «без» родини в Сибірські табори на примусові роботи, або вбито. А в Сибіру сталінські посіпаки забороняють мешканцям поселень вирощувати зерно, а тим часом відібране в українців зерно продається за кордон, створюючи враження багатої і працьовитої УРСР.
Було відібрано у селян все, що можна було їсти: худоба, свині, птиця та весь насіннєвий матеріал. НКВЕДисти приходили і забирали все! Навіть не варто було пробувати сховати що-небудь. Перевертали все. Нишпорили скрізь! Заглядали в кожну дзюрку!
Неможливо що-небудь купити! Розстріляють навіть за схований картопляний лупак і не можна втекти від голоду! Селяни не мають права вийти за межі свого села, щоб, наприклад купити білет на поїзд, щоб виїхати.!
І в той час, коли іноземні журналісти не можуть туди потрапити, коричнева чума накриває і так звану інтелігенцію: вчителів, письменників, художників, політичних лідерів та Українську Православну Церкву. Ліквідовано 10 000 священників УПЦ! Весною 1933 року Україна перетворюється на величезний цвинтар. Вмирали від голоду чоловіки, жінки, а особливо дуже багато дітей».
Для усвідомлення масштабів геноциду більшовиків проти української нації редакція «Жінки» пропонує читачам інформацію з унікального джерела – донесення 1932-1933 років італійського консула в Харкові (тоді це місто було столицею України) Серджіо Граденіго до посольства Італії в Москві.
Будучи людиною здорового глузду і маючи фактичний матеріал, отриманий із перших рук, він чітко вказав на основну мету й причину голоду, визначивши зокрема, що політика уряду СРСР «має на меті за кілька місяців ліквідувати українську проблему, пожертвувавши 10 чи 15 мільйонами душ. І ця цифра не повинна здаватися перебільшеною. Гадаю, що її вже, мабуть, досягнуто і буде перевершено… Теперішня катастрофа спричинить колонізацію України переважно російським населенням. Це змінить її етнографічну природу…»
Сьогодні маємо повномасштабну російсько-українську війну.
Автор Тамара Маркелова