Течія думок
Поезія. Проза. Звуки. Музика. Кольори. Філософія. Психологія міста… Присутність художника…
Полтава… Яке смислове навантаження назви? Найбільш переконлива теорія мовить про те, що назва мого міста походить від невеличкої річки Лтава. Чимало фахівців вважають, що вона має скіфсько-сарматське походження. По Лтаві тлумачиться як «поселення біля води», «крутий берег», є й інші думки. Перша письмова згадка міста під назвою Лтава закарбована в Іпатіївському літописі 1174 року.
Значна кількість знаменитих, щонайменше відомих уродженців рідного міста або нашого краю залишали його з різних причин: навчання, кар’єрне зростання, інші обставини. Звичайно, не всі покидали рідний край. Згадаймо хоча б декотрі широко знані імена: Іван Котляревський, Микола Гоголь, Юрій Кондратюк, Симон Петлюра, Віра Холодна, Панас Мирний, Леонід Глібов, Олена Пчілка, Архип Тесленко, Микола Зеров, Михайло Орест, Григір та Григорій Тютюнники, Василь Симоненко, Павло Загребельний, Сергій Гнойовий, Олексій Ямбих…
У кожного міста свої звуки, кольори, мелодії, вірші… Не всякий здатен оце все почути, побачити, відчути… Такі складні завдання може розв’язати людина творча, наприклад – художник. На полотнах митець відтворює власне бачення міста.
Микола Зеров – уродженець Зінькова, Полтавщина. Основоположник неокласичної школи поетів, історик літератури, критик, перекладач. Чудовий його вірш «Київ – традиція». Почуймо бодай перші два куплети:
«Ніхто твоїх не заперечить прав.
Так, перший світ осяв твої висоти,
До тебе тислись войовничі готи,
І Данпарштадт із пущі виглядав.
…
Тут бивсь норман, і лядський Болеслав
Щербив меча об Золоті ворота,
Про тебе теревені плів Ляссота
І Левассер Бонплан байки складав…».
Полтавська поетка і журналістка Марія Бойко поетичною мовою писала про Полтаву й таке:
«Не забути розкішні сади,
Давніх вулиць розмову неспішну.
Хто хоть раз завітає сюди,
Той Полтаві віддасть свою ніжність».
Теплі, душевні слова присвятила своєму місту Сабіна Панченко:
«Полтава – місто, як весна,
тут кожна вуличка ясна.
Тут світить сонце угорі
і пахне квітами в дворі».
Відомий письменник Олесь Гончар порівнював Полтаву з білою яхтою, що плаває у зелені садків…
Роман Валер’яна Підмогильного «Місто» – твір особливий, не про Полтаву, про Київ 1920-х років. Йдеться про взаємини великого міста і хлопця з села – Степана Радченка. Це і про зустріч, чи радше зіткнення міста з селом, прагнення молодої людини утвердитися в незвичному просторі, здобути освіту, стати письменником. Перший взірець урбаністичної прози в українській літературі; стосовно жанру – соціально-психологічний.
Григір Тютюнник – геніальний письменник, земляк, бо прийшов у цей світ у селі Шилівка Зіньківського району. Його оповіданням і новелам притаманний глибокий психологізм, українська ліричність, правдиве зображення побуту селян, привернення уваги до морально-етичних питань… А яка мова – жива, колоритна, живлюща! Найбільше з прочитаного запала в душу новела «Три зозулі з поклоном»…
Звуки Полтави. Мелодії міста. Колись і тепер. А було ж колись: цокотіли підкови коней, рипіли мажари вулицями старого міста… В приватних садибах про прихід світанку сповіщали голосисті півні. Вечорами долинав спів із садів. Співали тоді багато: під час праці, на свята, просто співали – була така потреба… Про що пісні молодих? Переважно про любов.
У кожного покоління своя мода, музика, вподобання. Нині інші музичні смаки. Молодь віддає перевагу таким напрямам: поп, реп, хіп-хоп, рок, електронна музика…
Кольори Полтави та краю. Прапор нашого міста має дві горизонтальні смуги у співвідношенні один до одного. Верхня смуга білого кольору символізує чистоту, духовність, гідність. Нижня синьо-зелена символізує волю, сподівання, природу краю. У центрі прапора – золотий лук з натягнутою стрілою, напис «Полтава». Місту давніх часів характерна біла барва, адже це колір побілених хатин та класичних будівель. Зелений – то колір дахів та пишних садів. Решетилівська вишивка білим по білому, що занесена до нематеріальної спадщини ЮНЕСКО, колір знаменитої альтанки теж білий. Окрім білої барви, домінантної, для вишивки Полтавщини характерні світлі гами кольорів: сірувато-блакитний, ніжно-жовтий, світло-бежевий.
Психологія народу чи певного субетносу… Доктор Богдан Цимбалістий у розвідці «Родина і душа народу» писав таке: «Справді, незважаючи на всі спрощування, на розбіжності в оцінках і навіть на використовування поняття національної психіки для винищування власного народу або принижування інших, треба прийняти, що щось таке, як національна психіка, таки існує. Бо як інакше пояснити собі якийсь неповторний характер культури даного народу, його літератури, його мови, його фольклору і навіть архітектури? Було б навіть дивно, якби етнічна група людей, які століттями живуть разом однаковим способом життя, за одними звичаями і традиціями, які прагнуть до тих самих ідеалів, зазнають впливів того самого підсоння та історичної долі, не витворила чогось спільного у своєму способі думання, відчування і поведінки».
Мешканцям Полтавського краю як складовій частині українського народу притаманні: неспішний ритм життя, поміркованість, доброзичливість, м’якість у спілкуванні, гостинність. Вони цінують гумор, самі вміють жартувати, але незлобно. До незнайомих ідей та людей ставляться стримано. У кризових ситуаціях проявляють витривалість та стійкість. Вважають, що наше місто – духовна столиця України. Так це чи ні – однозначно не скажеш. Загалом же, будьмо відверті, ознак столичності у Полтаві навряд чи віднайдете.
Художник і місто – їх взаємини. Передусім це глибокий взаємозв’язок. Місто, велике чи мале, дає імпульс до творчості, воно – живий організм, дарує теми для робіт, а творець прагне осягнути архітектуру, лінії вулиць та майданів, ритм, історію…
Яке воно місто, коли переповнене юрмищем людей, мчать автомобілі, автобуси, розмаїття сигналів, звуків, і коли вулиці порожніють у нічні години? Шум міста або хвилини тиші породжують різні стани в душі художника… Місто: яким воно було раніше, як змінювалося з плином часу, яким є тепер? Старе місто й райони нових забудов, музеї, галереї, театри, пам’ятники, парки, сквери, крамниці, кав’ярні, базари… У кожного міста своє обличчя, характер і неповторність.
Р.S. Складаю подяку історику мистецтва Андрію Будкевичу за консультації та цінні поради під час роботи над цим текстом (есе).
Валерія НОСИК,
художниця, місто Полтава