Є на світі нитки, які не рвуться навіть під натиском бурі. Вони сплітаються не руками, а серцями – у піснях, звичаях, молитвах. Саме такими нитками українці з покоління в покоління заплітають свою долю – ніжну, міцну, глибоку, як сама земля. Тому навіть у час війни, коли гуде тривога і кожен день випробовує нас на міцність, голос культури не замовкає. Вона, наче оберіг, зігріває, нагадує, хто ми є, і чому не маємо права забути себе. І ось, серед тих, хто не дозволяє традиціям зникнути, громади Львівщини, які вже встановили не один унікальний рекорд України. Зокрема це «Найдовший Красівський пиріг «Незалежність – 2025» довжиною 35,6 м та вагою 242 кг та «Найбільший в Україні об’єм традиційної бойківської грибної юшки у рамках культурного проєкту за участю ветеранів».
27 вересня 2025 року у селі Крупське Стрийського району Львівщини, серед пісень, рушників і щирих усмішок, народився новий рекорд – «Створення найдовшого елементу в межах традиційного весільного обряду «Заплітання долі». Того вересневого дня на фермерському подвір’ї Марії Морикінь розквітла найдовша в Україні «весільна гірлянда» любові, віри і єдності. Вона стала не просто символом традиційного весільного обряду «Заплітання долі», а образом самої України – країни, що вміє триматися разом, навіть коли світ навколо хитається. Довжина символічної весільної гірлянди сягнула 15 метрів 32 сантиметри! Досягнення зафіксували одразу у двох категоріях – «Розміри» та «Вперше». Фіксацію рекорду здійснили представники Книги світових рекордів Іван та Надія Лозан, які відзначили: «Дуже важливо, коли наші традиції зберігаються та передаються з покоління в покоління. Завдяки таким ініціативам ми не лише популяризуємо українську культуру, а й формуємо цінності для нашого покоління, що підростає.
Бо кожен вузол цієї долі – це пам’ять про минуле, шана героям, молитва за майбутнє. І поки ми заплітаємо цю спільну долю – ми живі. Бо культура й мистецтво навіть під час війни мають жити й розвиватися». Ця фраза сьогодні звучить як заклик, як маніфест нашої стійкості. Адже, коли країна бореться за своє існування, українці продовжують не лише захищати рідну землю, а й берегти те, що робить нас унікальними – нашу нематеріальну культурну спадщину. «Заплітання долі» – давній український весільний звичай, який символізує єдність, благословення і неперервність життєвого шляху молодого подружжя. У ньому поєднуються народна естетика, глибока символіка та сила колективного духу. Колись цей обряд проводили у кожному селі. Молодята, тримаючись за край барвистої стрічки чи вінка, отримували від старших настанову – не розривати свій вузол долі, берегти одне одного у радості й горі. Ця нитка єднання – метафора нашої культури, що, попри життєві негаразди й історичні бурі, не розривається, а лише міцнішає.
Саме тому включення цього обряду до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України, яке нещодавно здійснило Міністерство культури та стратегічних комунікацій, стало логічним і важливим кроком. Адже традиція, що живе – це не музейний експонат, а жива тканина нації. Подію у Крупському приурочили до Дня захисників і захисниць України, Дня створення УПА та Дня українського козацтва – дат, які самі по собі уособлюють силу духу, волю та любов до Батьківщини.
Організували подію небайдужі краяни, для яких цей рекорд не просто довга весільна гірлянда. Це спільна нитка, сплетена з палких сердець, нашої пам’яті, віри та взаємної підтримки. Це доказ того, що навіть у найважчі часи українці здатні творити дива, коли діють разом. До організації свята долучилися представники місцевих громад, волонтери, культурні діячі, ветерани війни. Серед них – Олег Ціздин, ветеран російсько-української війни та голова правління ГО «Справа ветерана»; керівниця фермерського господарства Марія Морикінь; завідувач сектору культурної спадщини Стрийської РДА Ольга Боднар; директор Туристично-інформаційного центру Стрийського району Олександр Сікора; голова ГО «Арт-простір KREDENS» Юлія Дворнікова; поетеса й волонтерка Марта Горбей, а також фольклорний ансамбль «Джерело».
Жоден успіх неможливий без синергії талановитих і відданих людей. І саме завдяки таким спільним проєктам створюються незабутні моменти та міцніє переконання, що разом ми здатні на більше. «Культура – це не те, що десь на задвірках історії. Це наше буття, наша основа основ… І ми стараємося такими моментами об’єднувати людей і шукати ресурс – у відновленні, у відкритті, у реабілітації. А ми це шукаємо через традиції, бо вони зрозумілі всім», – каже Ольга Боднар, завідувач сектору культурної спадщини Стрийської районної адміністрації. Нематеріальна спадщина – це наш матеріал майбутнього. Коли ми говоримо про нематеріальну культурну спадщину, то маємо на увазі життєвий код народу — звичаї, ремесла, пісні, обряди, які формують нашу ідентичність. І саме такі ініціативи, як відродження обряду «Заплітання долі», роблять українську культуру не лише видимою, а й активною, живою, дієвою.
У час війни це набуває особливого значення. Бо, як наголошують учасники події, берегти культуру – означає берегти Україну. Україна сьогодні утверджує простір, де культура стає фронтом. І на цьому фронті народжується нова історія – історія стійкості, творчості, шани й поваги до рідного. Рекорд у Крупському символ того, що традиції не старіють, коли їх бережуть та продовжують з любов’ю. І поки українці заплітають свої долі у єдину спільну стрічку – ми непереможні.
Тамара МАРКЕЛОВА